Історії дніпровських медиків, які працюють під час війни

День медичного працівника в Україні з 2024 року отримав нову дату. Відповідно до указу президента, це свято відзначатимуть 27 липня. Тож напередодні розповідаємо про героїв у білих халатах.

Війна – це випробування на міцність. Медики Дніпра працюють в умовах постійного стресу. Але вони не здаються, бо розуміють, що від їхніх дій залежать людські життя. Кожен з них має свою історію про відвагу, самопожертву та безмежну любов до ближнього. Це історії про людей, які ризикують своїм життям, щоб врятувати інших. Журналісти “Наше місто” поспілкувались з героями “медичного” фронту.

У медицині ще зі школи: історія хірурга з Дніпра

У кожного з нас є мрія, яку ми плекаємо з дитинства. Для Дмитра такою мрією стала медицина. Ще хлопчиком, спостерігаючи за роботою свого батька-хірурга, він мріяв колись стати таким самим. Білий халат, стерильні інструменти – все це запало  йому в душу і стало поштовхом до вибору майбутньої професії.

-У мене мама і тато – лікарі. Я з дитинства фактично брав участь у консиліумах, обговоренні пацієнтів. Чув всю цю інформацію, тому професія визначилася сама собою, – зізнається Дмитро. – Ще як був школяром, я  часто ходив з батьком у лікарню, де він працював. Ходив з ним на обходи, дивився, як роблять перев’язки. Мені було цікаво. 
Вже студентом медичного вишу, Дмитро працював у лікарні швидкої допомоги. Це було ургентне відділення. Свого першого пацієнта він запам’ятав на все життя.

-Я набував досвід на нічних чергуваннях. Моїм першим пацієнтом був 60-річний чоловік. Він мав чисельні травми голови. Це були порізи, які я мав зашити. Я всю ніч накладав шви. З цим пацієнтом все було добре, я впорався, – пригадує лікар.  
Отримавши диплом, Дмитро Глібович почав працювати хірургом в одному з відділень міської лікарні, де проводив планові операції. Його золоті руки і впевнені дії рятували життя багатьом людям. Але війна внесла свої корективи.

-Ургентна хірургія стала для нас чимось новим. Поранених привозять і ми маємо терміново приймати рішення, виконувати хірургічне втручання, – каже Дмитро. – У книжках з торакальної травми не було більшої частини інформації про ті травми, з якими ми стикаємося зараз. Це новий досвід, ми всі вчилися рятувати поранених. 

Продовження та інші Новини Дніпра читайте за посиланням.