Від операції до психотерапії: як лікарі рятують бійців
Дніпро, як і вся Україна, об’єднана однією метою і бореться з перших днів великої війни. Це випробування не лише для військових на фронті, а й для лікарів, які за час повномасштабного вторгнення стали справжніми героями в білих халатах. Дніпровські медики щодня рятують та допомагають пораненим повернутися до повноцінного життя. Про виклики, емоції та перемоги розповіли журналісти ДніпроTV.
24 лютого 2022 року змінило життя мільйонів українців, і медики – серед тих, хто відчув це найбільше. Вони не лише лікують фізичні травми, а й допомагають долати наслідки пережитого на полі бою. Ігор Олександрович — щелепно-лицевий хірург із майже 30-річним досвідом. Згадуючи перші місяці повномасштабного вторгнення, він не може стримати сліз.
«Бачили перших наших пацієнтів з вогнепальними травмами. Це був для нас жах, шок. Ми не знали, як робити, шо робити, піднімали кучу літератури, перечитували. Згадую перші дні, коли ми ходили тут дивились і на КТ, і всією лікарнею збиралися, розбиралися по хлопцеві по кожному. Чесно, важко було…», – не стримуючи сліз розповідає він.
На початку війни щодня оперували до 10 поранених із мінно-вибуховими травмами та переломами кісток обличчя. Однак, завдяки такому досвіду, лікарі змогли напрацювати та відточити свої навички.
Реабілітація — наступний етап відновлення бійців після операційних втручань. Анжеліка працює у реабілітаційному центрі пів року. Вступала на спеціальність лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, коли вона ще не була настільки поширеною.
У реабілітаційних центрах доводиться стикатися з унікальними клінічними випадками, для кожного з них розробляється індивідуальний план відновлення. Найбільш складні травми – мінно-вибухові.
«Зараз основний виклик найбільший – мінно-вибухові травми, вони непередбачувані, вони складні. Немає, грубо кажучи, чітко прописаних протоколів по роботі з ними, немає чітко окреслених правил так би мовити. Тому що травми, ті ж переломи, в цивільному житті, в мирному, вони набагато відрізняються від мінно-вибухових. Тобто ми кожного разу стикаємось з клінічним кейсом і ми маємо продумати і план реабілітації для нього, що ми можемо робити, що ми не можемо робити», – каже лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Анжеліка.
Психологічні травми залишаються непомітними для ока, але не менш важкими та болючими. 21-річна Вікторія працює психотерапевткою 2 роки. З початком великої війни почала волонтерила, плела маскувальні сітки. Згодом зрозуміла, що завдяки освіті, може допомагати бійцям у реабілітаційному центрі. Щодня стикаючись з психологічними травмами пацієнтів, реальність війни перетворювалась на важке випробування і для самої Вікторії.
«Я зробила свідомий вибір. Я знала, що це буде важко. Я знала, що я стикнуся зі снами. Я знала, щоя стикнуся з… В мене був якийсь час, коли я довго працювала, по 3 тижні, тільки працювала і їхала додому. І коли я через якийсь тиждень виходила на вулицю, на набережну, де всі люди були цілими, для мене це було шоком, чесно вам скажу. Я розплакалась і не змогла там більше бути. Це не про те, що я забороняю їм жити. Це про те, що моє світосприйняття змінилося», – каже вона.
Кожен новий пацієнт — це новий виклик, де важливо враховувати не лише фізичний аспект, а й глибокий психологічний процес відновлення.
За матеріалами Наше Місто.