«Війна зовсім не схожа на те, що показують у фільмах. Це неможливо описати, і це дуже страшно», — військовий під час лікування в реабілітаційному центрі Дніпра поділився спогадами
Рустаму 40 років. Чоловік народився в Узбекистані, але ще в дитинстві його родина переїхала до Дніпра. До 2022 року мав бізнес з продажу швейних машинок, цікавився автомобілями та технологіями. З початком повномасштабного вторгнення рф добровільно долучився до ЗСУ. Ніс службу на Донецькому напрямку, там і отримав поранення внаслідок скиду ворожого дрона. Ліву ногу відірвало. У правій переламана гомілкова кістка. Уже переніс 11 операцій. Зараз Рустам готується до протезування в реабілітаційному центрі Дніпра.
«Коли потрапив до війська, було важко усвідомити, що таке справжня війна. Це неможливо описати словами, фільми цього не передають. Це дуже страшно, особливо коли атакують танки. Воювати пішов разом з кумом, він досвідчений боєць, був в АТО. Коли отримав поранення, саме він врятував мені життя – наклав турнікет. Потім вже була евакуація. Спочатку були жахливі болі, важко було навіть поворухнутися. Зараз їх вже практично немає. Моя мотивація — родина. Мені хочеться стати на протез, аби гуляти, водити доньку до школи, вигулювати собаку. Заради цього і хочеться жити далі», — розповів Рустам.
Боєць згадує, коли потрапив до центру, окрім фізичних мук, відчував ще й психологічні. Зокрема, було важко бачити чоловіків у цивільному одязі, які живуть звичним життям, ніби війни немає. Тож, каже, дуже допомогла робота з психологом.
«Коли почала працювати з Рустамом, я розповіла про досвід інших військових, які отримали аналогічну травму, як вони повертались до життя, ставали на протез тощо. Я пояснила, що цей шлях не буде простим, але його реально пройти. І це варто зробити. Це допомогло в нашій роботі», — розповіла Вікторія, психологиня.
У Дніпрі в реабілітаційному центрі з кожним пацієнтом працює мультидисциплінарна команда з лікарів фізичної реабілітації, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, логопедів та психологів. Для кожного хворого розробляють індивідуальну програму лікування з урахуванням особливостей пацієнта.
«Пацієнт був дуже складний. Ми почали працювати з Рустамом ще коли він був у реанімації. Спочатку був дуже високий больовий синдром, тож ми просто перевертались з одного боку на інший, аби відпрацювати базову мобільність. Через деякий час він став більш самостійним, зміг пересуватися на кріслі колісному, і ми почали інтенсивніші заняття. Це допротезна реабілітація, аби підготувати Рустама до реабілітації. Можу сказати, що в цілому прогрес дуже гарний, і зараз ми чекаємо, коли остаточно сформується кукса, аби зробити протез», — каже Ілля, фізичний терапевт.