Як переселенці з Донеччини пережили ракетний удар по Дніпру

Рашка забрала у цього хлопчика дитинство. З перших днів широкомасштабного вторгнення його село в Мар’їнському районі Донецької області опинилося біля найпекельнішої зони бойових дій. Навкруги падали снаряди від «Градів». У Матвія від страху трусилася щелепа. Навесні минулого року його сім’я втекла від війни у відносно спокійний Дніпро. Але вона наздогнала й тут. У ніч з 23 на 24 червня рашисти здійснили масований ракетний обстріл Дніпропетровщини. Одна з ракет, яку, на жаль, не вдалося збити, влучила у Лоц-Кам’янку.

Злякався вибуху, кричав та плакав

Серед постраждалих опинилась і його родина. Матвій – один із трьох поранених під час тієї нічної атаки дітей.

— Ми спали, коли почули звуки вибухів, — згадує Ольга Малиш, його мама. — Наші захисники збивали «Шахедів», аж раптом я відчула, що летить щось тяжке – звук був гучний. Ми з сином Матвієм перейшли до кімнати свекрів, пригнулися, накрилися усі разом ковдрою на дивані. Матвійчика пригорнули до себе. Пролунав потужний вибух. Скрегіт металу, посипалися вікна, повилітали двері, попадав посуд. Було дуже страшно – я більш за все перелякалась за дитину, бо почула її крик. Матвія знудило, у нього на ногах я побачила кров. Це були порізи від скла. Ми довгий час сиділи вдома, бо треба було заспокоїти Матвія.

Хлопчик дуже злякався вибуху, кричав та плакав, бо пам’ятав, як під ворожими снарядами евакуювався з Донеччини. Коли швидка привезла його до лікарні, медики перевірили його на наявність струсу мозку. На щастя, їх прогнози не справдились. Але для того, щоб зняти шоковий стан, лікарі прописали 9-річному Матвію декілька препаратів. Щодо Ольги, їй також треба тепер серйозно зайнятись своїм здоров’ям. Коли вона з родиною минулого березня виїжджала до Дніпра з рідного дому, жінка й гадки не мала, що тут на неї буде чекати така біда.

Навкруги падали снаряди від «Градів»

У селі були постійні обстріли з перших днів повномасштабного вторгнення.

– Деякий час ми все це терпіли, — згадує Ольга. — Але коли, сидячи у підвалі, я побачила, як у дитини труситься щелепа від страху, зрозуміла, що це край. Ми виїхали звідти під жорсткими обстрілами. Навкруги падали снаряди від «Градів».

До 24 лютого 2022 року Ольга працювала бухгалтером на агропідприємстві. Її чоловік Євген теж мав гідну роботу – був головним агрономом одного з господарств. Зараз в їхньому рідному селі постійно йдуть бої. Воно зруйноване вщент. Звісно, сільське господарство там не буде розвиватись ще довгий час навіть після нашої перемоги, бо поля заміновані. Повертатися нікуди.

— Разом із сином, чоловіком, свекром та свекрухою, які є пенсіонерами, ми поїхали саме до Дніпра, бо знайомі запропонували нам тут хату, — зазначає Ольга Малиш. — Сплачуємо тільки комунальні послуги. Нам тут сподобалось. Навкруги приватні будинки, як в селі, до якого ми звикли. Ми з чоловіком, на жаль, не маємо постійної роботи – займаємось підробітками, коли виходить. Сина влаштували у школу та у спортивну секцію.

Повертатися нікуди

Матвій із задоволенням займається карате у дитячо-юнацькому центрі «Штурм», який розташований на Перемозі. Він знайшов чимало нових друзів. Тож родина переселенців хотіла б залишитись жити у цьому ж районі. Але наразі складно відповісти, як складеться їхнє життя. Адже хата, в якій вони мешкали, зараз знаходиться у жахливому стані через вибух, який пролунав поряд. Також побита машина, на якій евакуювалась родина.

— Зараз ми закрили фанерою вікна, які повилітали, — каже Ольга. – У хаті по стінам пішли тріщини, посипалась штукатурка. Треба робити ремонт. Або шукати нове житло. Тож сподіваємось, що добрі люди допоможуть нам справитись з цією бідою.

Їхнє рідне село зруйноване вщент. Повертатися нікуди. Тепер ще й орендований будинок без вікон та дверей.

Якщо ви можете та хочете допомогти родині переселенців, яка постраждала від ракетного удару, ось номер картки: 5375 2352 0357 8099, Малиш Ольга Миколаївна.

 

За матеріалами Наше Місто