Всіх захисників та захисниць закликають сьогодні поділитися у соціальних мережах своїми реальними історіями з хештегом #ТиповийВійськовий.

І перша з них від 41-річного Олександра:

«Я взагалі ніколи не планував бути військовим, навіть свідомо відмовився йти на військову кафедру. Тому досі солдат:) Я не цікавився військовою справою, не грав у пейнтбол і не відрізняв БТР та БМП. Жив життя київського адвоката.

Коли почалася повномасштабна війна, вивозив родину подалі — до західних кордонів. І саме тоді побачив, як на зустріч нашій машині рухаються військові колони з молодими хлопцями. Молодшими, ніж я.

За пару днів уже був у військоматі, де мене, звичайно ж, не взяли в армію — через наплив добровольців у перші дні треба було ледь не принести вуха росіянина, щоб заслужити місце у війську. Проте вже на початку березня я знадобився. Готувався, скажу чесно, до найгіршого.

Думав, що на мене не вистачить форми, що нас не будуть готувати й годувати. Після такого накруту, армійська реальність приємно дивувала.

Страшними виявилися бої. Не вірте тому, хто каже, що на війні не страшно. Тобі страшно готуватися до першого виходу, потім стає трішки легше, але врешті трапляється щось дійсно жахливе й тобі стає ще страшніше, ніж будь-коли раніше. Люди дивовижні створіння, бо вчаться з цим жити.

Я бував в місцях, куди мало хто хотів йти, але я був там не сам. Поруч зі мною були такі самі цивільні хлопці: IT-вець в окулярах, корінастий механік, завжди спокійний бухгалтер…

Якщо чесно, то я до цього дня не вважаю себе військовим — радше цивільним, що виконує обов’язок по Захисту Батьківщини під час війни. І нас таких сотні тисяч. Ми зробимо рф не здатною чинити зло на нашій землі та повернемося до свого життя — юриспруденції, програмування, бухгалтерії».⁩