4 операції та 65 хіміотерапій: Ася 4 рік бореться з раком та в'яже затишні пледи, щоб зібрати на лікування (ВІДЕО)

Колоректальний рак – це злоякісна пухлина товстої або прямої кишки. Найчастіше захворювання діагностується у чоловіків та жінок старших 50-ти років, але також може виникати у молодому віці, особливо спадкові форми. Ася Прядко захворіла на онкологію 4 роки тому. Молода дівчина писала дисертацію та мала безліч планів на життя, коли випадково дізналася про свій діагноз.  "Українській правді. Життя" Анна розповіла, як навчитися приймати хворобу, полюбити своє тіло, про щоденні радощі та важливість підтримки. Далі пряма мова.

Коли почула у 25 років – колоректальний рак, то відчула шок і заперечення.

Я відмовлялася вірити, що у мене рак і сподівалась до останнього, що це помилка.

Я завжди вела здоровий спосіб життя, випадків онкологічних захворювань у родині не було, а із симптомів мала лише невисоку температуру та відчуття втоми.

Проте все відбулося дуже стрімко. Між постановкою діагнозу та операцією було лише 5 днів, тому осмислення й прийняття прийшли вже через тривалий час. 

Є таке поняття як синдром Лінча, коли колоректальний рак виступає спадковим захворюванням і може спіткати людину молодшу за 45 років. У моєму випадку вірогідність, що це синдром Лінча достатньо висока.

До діагнозу знала, що є така хвороба як рак, але це було на рівні знань про проблеми прісної води в Африці. На цьому і все.

Я собі навіть уявити не могла, з чим щодня стикаються онкопацієнти, які виклики долають, скільки коштує лікування, які є міфи й стереотипи щодо онкології.

Раніше, як і багато дівчат, я бачила у своєму тілі купу недоліків: проблемна шкіра обличчя, не дуже стрункі ноги, відсутність кубиків пресу на животі. Зараз я щодня пишаюсь і дякую своєму тілу, яке витримало 4 операції та 65 хіміотерапій. 

Згадую, як після операції, уся в дренажах та трубках робила перші кроки по лікарняній палаті й це здавалось чимось фантастичним. 

Чи як не могла прямо ходити, бо велетенський шов проходив через увесь живіт. Тоді мені здавалося, що вже ніколи не розігнусь, але через кілька місяців я змогла не те, що ходити, я змогла бігати! 

Наше тіло геніальне, адаптується до будь-яких викликів життя та допомагає нам у найскрутніших ситуаціях. Шкода, що усвідомила це лишень зіштовхнувшись з онкологією. Саме у діагнозі я відчула свою красу та силу! 

Ася Прядко: Я – онкоодужуюча та можу про це класно пожартувати

Невід’ємною частиною лікування усіх онкопацієнтів повинна бути професійна психологічна допомога.

На різних етапах лікування я зверталась до психотерапевтів, шукала той напрям терапії, який мені буде найкомфортнішим та найбільш підійде.

Надзвичайно важливою є робота з близькими та рідними онкоодужуючого, які разом із пацієнтом проходять нелегкий шлях лікування.

Усі генетичні дослідження я робила власним коштом у приватній медичній лабораторії.

Я самостійно оплачувала таргетну терапію та імунотерапію, тому була змушена розпочати збір коштів, адже ці препарати дуже дорогі, а лікування тривале (під тривалим я розумію не місяці, іноді це роки). 

Було дуже важко зробити перший крок та опублікувати публікацію з проханням про допомогу, бо жила під гаслом "з усім можу впоратись сама!".

Я до останнього відтягувала час, хоча багато друзів та знайомих мене підтримали у цьому намірі.

І це ще один урок, якому навчила мене онкологія – просити не соромно, у цьому немає нічого ганебного!

Коли я отримала колосальну хвилю підтримки, пересвідчилась, що у світі є багато людей готових допомогти. Мені надходили повідомлення з усіх куточків України, і не тільки, навіть з Канади, Австралії, Франції. Уявляєте? Стільки віри та позитиву в кожному рядку, що я плакала від радості!

Я не можу здатися та підвести таку кількість людей. У мене один шлях – це шлях до ремісії! Люди допомагають фінансово та морально крокувати до бажаної мети.

Ася отримала колосальну хвилю підтримки

Найбільшу підтримку я відчуваю від своїх рідних: мами, бабусі, мого хлопця.

Для них, як і для мене, діагноз став шоком. Їм було страшно за моє життя, але непохитна віра у мене та моє видужання рятують у моменти, коли мені емоційно важко й накривають сумні думки. 

Також зі мною друзі, знайомі, мої студенти, з якими я досі на зв’язку, дівчата-співзасновниці благодійного фонду підтримки дорослих онкопацієнтів Inspiration family та ком’юніті онкоодужуючих.

А ще люди, з якими особисто я не знайома, але які готові організувати виставку, івент, лекторій у мою підтримку. Люди, котрі розповідають свої історії перемоги над раком, які мотивують та діляться зі мною своїм теплом! 

Спокійно говорю, що я – онкоодужуюча та можу про це класно пожартувати. Не уявляю свого життя без книг, музики та смачної їжі.

Вже пів року веду щоденник вдячності – це допомагає помічати великі та малі радості життя, навіть у найпохмуріші дні й бути вдячною за них.

Щастя для мене – це гарне самопочуття, сили пройти більш як п’ять тисяч кроків, можливість побути на свіжому повітрі, побачитись та душевно провести час з друзями (зараз у режимі онлайн), спробувати щось нове, спекти разом з мамою запашний пиріг з ягодами, ввімкнути музику, одягнути сукню та святкувати життя.

Ви можете допомогти Асі та підтримати її на шляху до одужання.

Картка monobank:

💳  5375 4141 0750 1693

Анастасія Прядко

Картка ПраватБанку:

💳  5168 7453 0136 5307

Анастасія Прядко