Дарує людям тепло свого серця: життєва історія Наталії Краснюкової, соціального працівника з Дніпра

“Наше місто” продовжує цикл розповідей про силу духу, доброту сердець та безмежну віру в людей. Все це про соціальних працівниць, які трудяться у Дніпрі. Історія Наталії Краснюкової – це приклад того, як можна змінити світ на краще, даруючи людям тепло своєї душі.

“Моє сонечко, ти прийшла! Ти мені, немов донечка, я завжди тебе чекаю”, – такими словами зустрічає 89-річна Домнікія Андріївна соціальну працівницю Наталію.  “Без неї я б пропала! Адже встати можу лише з допомогою мотузки і декілька кроків роблю по кімнаті з ходунками. А потім знову лягаю”, – додає жінка, побачивши журналістів.
 
І поки Наталія готує своїй підопічній обід, Домнікія Андріївна розповідає нам про своє життя. 

“У мене діди-прадіді були довгожителі, напевно, я в них пішла. Вони мали міцне здоров’я, а в мене й досі майже всі зуби свої! Маю двох синів, зараз вони на фронті. А Наталка приходить щодня, і їжу приготує, і нагодує, і поговорить зі мною”, – веде далі поважна дніпрянка.
Домнікія Андріївна зізнається, що від сумних думок її рятує пісня. Нам вона заспівала свою улюблену –  “Повій, вітре, з України”. На щемливу мелодію прибігла Наталія. Дослухавши пісню, вона продовжила займатись буденними справами та розповіла нам свою історію. Її життєвий шлях сповнений викликів. У 2014 році жінка змушена була покинути рідну домівку в Луганській області через війну. 

“Я жила в Луганську, працювала фахівцем у відділі сім’ї, дітей та молоді. Опікувалась багатодітними родинами. Через війну наша сім’я була змушена тікати з рідного міста. Оселилися у Дніпрі”, – розповіла Наталія.

Продовження та інші Новини Дніпра читайте за посиланням.