Дніпропетровщина простилася з Героєм
Сьогодні, 26 січня, на Всебратському цвинтарі криворіжці попрощалися з 25-річним захисником Артемом Шляхтичем. Лейтенант Артем Шляхтич був командиром 1-ї танкової роти 3-го танкового батальйону 17-ї танкової бригади.
Захищати країну від окупанта Артем почав ще з 2015 року. З початку великого вторгнення, воював у найгарячіших точках. Загинув наш земляк боронячи Соледар.
Знайомі відгукуються про Артема як про світлу і добру людину, умілого командира, чудового батька і вірного чоловіка.
Світлана, мама кращого друга Артема, каже: “Знала Артема з дитинства. Хлопці дружили, вчилися разом. Слідом за Артемом, і мій син Владислав теж пішов служити. Артем гарно вчився в школі, був відмінником. Він ріс допитливим і кмітливим, тягнувся до знань, прочитав безліч книг та енциклопедій. Я знаю, що він мріяв якомога швидше здолати ворога і закінчити війну”.
“Дуже добра і світла людина, завжди допомагав у труднощах, підставляв своє плече. Він мені як рідний брат був, я його так і називав. Ми змалечку йшли пліч-о-пліч, разом навчалися у Національній академії сухопутних військ, на факультеті бойового застосування танкових підрозділів. Ми мріяли потрапити у 17-у танкову бригаду і раділи, коли у нас це вийшло. Я теж воюю, стоїмо зараз біля Кремінної. Там тяжка ситуація з командирами, є потреба у командуванні, бо багато гине людей. Я приїхав поховати кращого друга і знову повернуся туди. Артем був лейтенантом, незабаром мав уже отримати звання старшого лейтенанта, але не судилося. Він мріяв жити у нашій вільній країні, бути зі своєю сім’єю, виховувати сина”, – ділиться спогадами командир роти Владислав, друг Артема.
Віддати останню шану молодому воїну прийшли рідні, друзі, побратими, добрі знайомі та колеги батьків Артема.
Це син нашого працівника, він справжній Герой, почав свій бойовий шлях ще у 2015 році. Тоді він вчився у вищому закладі, але покинув і пішов на війну. Пройшов цей шлях гідно, захищаючи нашу країну, – каже Сергій Маловічко, помічник голови правління КЗРК. – Артем достроково закінчив Академію Збройних Сил України і 24 лютого вже зустрічав ворога на київському напрямку, його підрозділ воював у Бучі, у найгарячіших точках. Захищав і рідне Криворіжжя, звільняв Херсонщину. Після цього воював на Запорізькому напрямку, а згодом – Бахмут і Соледар. В останню мить, коли вони виконували бойове завдання, Артем зміг врятувати екіпаж, витяг хлопців їз палаючого танка, а сам був тяжно поранений і не вижив”.
У загиблого воїна залишилася дружина Катерина і півторарічний синок Тимофій. Матері Героя військовіі передали синьо-жовтий стяг, за який гідно боровся з російськими загарбниками її мужній син.