Історія працівниці соціальної сфери з Дніпра з 30-річним стажем: "Я жодного разу не пошкодувала, що працюю у соціальній сфері"

Понад 30 років дніпрянка Ірина Сердюк допомагає людям – працює в органах соціального захисту населення, вона вважає цю справу своїм покликанням. Історія жінки, яка завжди готова підтримати тих, хто опинився у скрутній ситуації, в матеріалі «Наше місто».

Як з’ясувалось, наша героїня закінчила Дніпропетровський гірничий інститут ім. Артема, працювала інженером-конструктором у конструкторському бюро. Але порада подруги кардинально змінила її життя. У далекому 1993 році Ірина Василівна влаштувалась працювати до колишнього Ленінського райсобесу Дніпра на посаду інспектора.

«Це було на початку 90-х років. Я закінчила технічний ВУЗ. Але одного разу подруга запропонувала мені піти працювати у соціальну сферу. Я погодилась, хоча боялась та не знала, що буду там робити. Для мене все було вперше, тому було цікаво. Спочатку я призначала пенсії чорнобильцям. Згодом отримала посаду начальника відділу і відповідала за великий об’єм роботи. Наш підрозділ виплачував чорнобильцям допомогу на харчування, ми видавали технічні засоби реабілітації, санаторно-курортні путівки, тощо», – пригадує Ірина Василівна.

За час роботи в органах соціального захисту працювала у відділах: призначення допомог, проблем інвалідів та ветеранів, соціально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, державних соціальних інспекторів та аналітичної роботи. Наразі вона – головний спеціаліст відділу аналітичної роботи з питань надання усіх видів соціальної допомоги та компенсацій Новокодацького району.

«У мене в підпорядкуванні було 9 осіб. Ми займались питаннями санаторно-курортного лікування учасників АТО та їх реабілітації. Кожне зверення – особлива історія. Ми добре ставились до людей, намагались зрозуміти та підтримати. Кожен приходив зі своїм болем. Це зараз Open Space, а раніше всі сиділи під кабінетами, чекали своєї черги. Мінімум 30 хвилин ми приділяли кожному відвідувачу. У кожного свій характер, могли здати нерви у людини, але ми намагались уникнути конфліктів, щоб додому чоловік пішов з позитивом. Але це наша робота, як же інакше», – зізнається Ірина Василівна.

За часи роботи бувало різне – і веселе і сумне, але Ірина Василівна ніколи не втрачала оптимізму. Її всі знають як позитивну та дружелюбну жінку, яка полюбляє життя та шукає гарне у кожному дні. Завжди приходить на допомогу відвідувачам, має авторитет серед колег.

«Я жодного разу не пошкодувала, що працюю у соціальній сфері. І досі дякую своїй подрузі, яка мене запросила на таку роботу. Мені завжди хотілося допомагати людям. Я кожного ранку з радістю йду на роботу і працюю з задоволенням. Нічого не хочу змінювати, але вік вже такий, що потрібно. Я нещодавно стала бабусею. 11 січня у мене народився онучок».
Родина завжди з розумінням ставиться до  сфери діяльності Ірини Василівни.  

 «Мене чоловік завжди підтримує. Хоч він вже пенсіонер, допомагає в роботі. В мене зараз таке навантаження, що потрібно виходити за адресами, складати акти соціально-побутового обслуговування, чоловік мене супроводжує у темний час доби. Навіть свій особистий час не шкодує для загальної справи. До нас у відділ приходять молоді фахівці, їх потрібно підтримати та навчити працювати у спеціальних програмах. Приходять з різних сфер, як і я колись, тож треба допомагати, передавати досвід», – зізнається Ірина Василівна.

У вільний від роботи час, вихідні, свята та відпуски проводить на улюбленій дачі. Надихаючись природою, заряджається енергією на робочі будні.

За матеріалами Наше Місто.