Історія військового з ТрО Дніпра
Один з військових 128-ї окремої бригади ТрО – Сергій. Він, на відмінну від своїх побратимів, впевнено позує перед камерою, коли їх бригаду фотографують. Все тому, що його дружина – фотографиня. Тож за роки шлюбу він встиг стати майже професійною моделлю. Проте, з початком широкомасштабної війни Сергій в корені змінив свою діяльність – тепер він постійно перебуває в окопах та захищає нашу країну на фронті, – пише «Наше Місто» з посиланням на фейсбук-сторінку бригади.
Сергій поділився, що він відчував складні емоції у той момент, коли танк був на нього націлений. Це були дуже напружені миті для нього. Він щойно повернувся зі своєї останньої бойової місії і встиг тільки заскочити у душ та замінити брудний одяг після багатоденного перебування в окопах.
Побратими відзначають майстерність Сергія позувати перед камерою – він легко визначає свою робочу сторону і позує так вправно і природно, що кожен кадр виходить ідеальним. Такій майстерності його навчила дружина, яка працює професійним фотографом на фрілансі вже десять років. Сергій емоційно та з насолодою розповідає про свою дружину та доньку, яка грає у метал-гурті. Проте, коли йдеться про бойові виходи, він говорить спокійно та зосереджено.
Сергій стверджує, що заходити на позиції та виходити з них є важкою задачею через постійну присутність російських безпілотників у небі, які ведуть наведення артилерії або дронів-камікадзе. Проте, навіть важче – це перетягувати пораненого на ношах у темряві.
«Страшно бачити, як побратим вимикається від втрати крові і просить його покинути, щоб спокійно померти. А ми йому кричимо, щоб тримався і тягнемо до точки евакуації. Закинули пораненого на “Дракона” – евакуаційного баггі, і бігом назад. Щойно відбігли, як на тому місці – гуп-гуп-гуп, три приходи РСЗВ… Тут така мудрість – чим швидші перебіжки на відкритій місцевості, тим ціліший будеш», – каже Сергій зі знанням справи.
Протягом останніх восьми місяців він набув чимало бойового досвіду, а до цього працював інженером-будівельником у Жовтих Водах. Перші кроки зі зброєю він зробив у навчальному центрі для новобранців. Проте війна вимагає навчатися швидко.
Сергій каже, що після перемоги він одразу поїде до дружини і доньки, за якими страшенно скучив.
«Вони виїхали на захід України і вже так там обжилися, що й повертатися до свого міста не хочуть. Їздив до них у відпустку – така насолода, коли родина разом, що мені все одно, де це буде. Звісно, природа там трохи інша, але настільки вдома себе відчув, ніби там і народився», – каже він.
Проте відпустка настане ще не скоро, адже далі – новий бойовий вихід, де йому доведеться захищати свою землю, бо, як каже Сергій, якщо він відступить, війна продовжить наближатися до його мрій про мирне майбутнє.
За матеріалами Наше Місто.