Микола, командир роти 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», понад 140 діб тримав оборону Степногірська. Війна для нього почалася в лютому 2022 року і триває донині. Він пережив три етапи війни та двічі був поранений, але жодної позиції не втратив.

Початок війни та бойовий досвід

До війни Микола працював у будівництві й ремонті, але, побачивши просування російських військ, одразу пішов захищати країну. Його досвід служби в прикордонних військах допоміг витримати перші мінометні обстріли в позиціях, де були лише автомати, лопати і тимчасові укриття. Перші місяці були хаосом, коли тисячі цивільних опинилися в зоні бойових дій.

Поранення та адаптація до нових загроз

  • Перше поранення Микола отримав у 2023 році під час вибуху на протитанковій міні, через що пропустив вісім місяців служби.
  • Після повернення зіткнувся з новими викликами – атакою безпілотників, які тепер домінують на полі бою.
  • Другого поранення зазнав від дрони зі скидами боєприпасів.

Військова тактика змінюється швидко: Микола зазначає, що знання 2022 року вже неефективні, а методи 2024 року швидко застарівають.

Сучасні виклики та побут на передовій

Під час перебування у Степногірську командир забезпечував інформаційний і матеріальний зв’язок. Воду, їжу, ліки та засоби зв’язку доставляють вантажними дронами. Навіть попри рої дронів і артилерійські обстріли, жодна позиція не була втрачена.

Особисте життя та мрії

За час служби донька Миколи закінчила школу і вступила до університету. Сам він мріє про спокійне життя з будинком, садом і городом. Але поки це можливо лише після перемоги та оборони рідної землі.