25-річний Олександр Рибка, уродженець Дніпра, став морським піхотинцем 36-ї бригади ЗСУ у 2020 році. Він вступив на контракт після навчання у Дніпровській політехніці, де вивчав робототехніку. У грудні 2021 року його підрозділ перекинули на Маріупольський напрямок, де почалася активна фаза бойових дій.

Оборона Маріуполя та поранення

Повномасштабне вторгнення Росії Олександр зустрів вже на позиціях. Військові відзначали крайню напругу: “Перший тиждень були практично без сну, харчувалися тим, що могли — бульйоном з кількох картоплин і тушонкою”. Поступово обстановка у Маріуполі ускладнювалася: закінчувалися боєприпаси, та бійці тримали оборону навіть проти танків з автоматами.

9 квітня Олександр отримав поранення під час захисту госпіталю. В ніч на 11 квітня його група пішла на прорив у напрямку Запоріжжя, втім через кілька днів потрапила в полон.

Умови полону

Військовополоненого утримували у різних колоніях — Оленівка, Горлівка, Торез — протягом трьох років. За словами Олександра, умови були жорсткими: камера на шість осіб вміщувала по 56 полонених. Їжі вистачало лише, щоб не померти: по дві скибки хліба, каша на воді, ледве помітна вода. Митися не дозволяли місяцями, а за спроби поділитися їжею могли побити.

Найважчим було психологічне навантаження — постійні знущання та спроби морально зламати бійців.

Повернення і реабілітація у Дніпрі

Обмін відбувся навесні 2025 року. Попри звільнення, перші місяці адаптації були складними через посттравматичний стрес. Наразі Олександр проходить реабілітацію у Дніпрі і допомагає іншим ветеранам, які повернулися з полону.

Історична паралель

Історія Олександра також нагадує про трагічне минуле українського народу — геноцид голодом 1932-1933 років, коли їжа використовувалася як знаряддя знищення. Сьогодні виснаження та моральне приниження військовополонених свідчать про повторення цих методів.

Матеріал підготовлено за підтримки Музею спротиву Голодомору.