Продовження справи матері: Історія працівниці Прозорого офісу з Дніпра, яка вже 22 роки допомагає людям
У соціальній сфері Дніпра немає байдужих людей. Всі вони прагнуть допомогти людям у складних життєвих ситуаціях. Працюють з особами похилого віку, людьми з інвалідністю, сім’ями з дітьми, які опинилися в скруті, тощо. Одна з таких співробітниць – Ірина Петрівна Карпенко. Вона присвятила соціальному захисту 22 роки свого життя, пише «Наше місто».
«Я народилася у Дніпрі і це місто для мене – найкрасивіше в Україні. Прогулянки по набережній, або з парку Шевченка – через міст на острів. Лебеді на озері у парку Глоби. Все зберігаю в серці, всі свої враження про красу навколо», – так почала розповідь про себе начальниця відділу прийняття рішень з призначення усіх видів державної соціальної допомоги та компенсацій Індустріального району Лівобережного УСЗН Ірина Карпенко.
Цю професію пані Ірина обрала не випадково, її батько був особою з інвалідністю, а мама працювала в територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів, самотніх людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Саме за прикладом матусі дівчина вирішила присвяти себе соціальній сфері.
«Мати розповідала мені про свою роботу, які заходи проводились. Як нужденні люди почували себе захищеними та з якою радістю відвідували територіальний центр, бо знаходили в ньому тепло та увагу», – розповідає Ірина.
Після закінчення технікуму, 18-річна дівчина почала свою трудову діяльність.
«У вересні 2001 року я прийшла до УСЗН Індустріального району працювати соціальним інспектором. В мої обов’язки входила перевірка особових справ отримувачів державної соціальної допомоги та складання актів матеріально-побутових умов отримувачів допомоги. Мені 18 років, а я вже доторкнулась до людського болю, скорботи, негараздів», – пригадує Ірина Петрівна.
Через три роки Ірина отримала посаду спеціаліста 1 категорії. Вела прийом громадян, які звертались за призначенням державної соціальної допомоги. Приходили жінки, яких було потрібно вислухати, прийняти документи, розібратися зі складними ситуаціями.
«До мене на прийом прийшла жінка за призначенням допомоги при народженні дитини. Вона взяла немовля з собою. Відвідувачка мала заповнити заяву, але її дитинка почала плакати. Мати попросила мене у цей час потримати малюка. Я й досі пам’ятаю цей випадок. Як я тримала немовля на руках, його оченята, які дивились на мене. Дитинка відразу заспокоїлась», – зізнається Ірина Петрівна.
Протягом довгого трудового шляху довелось Ірині Петрівні займатись також і питаннями учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, соціального захисту отримувачів державної соціальної допомоги, тощо.
Наразі Ірина Карпенко обіймає посаду начальниці відділу прийняття рішень з призначення усіх видів державної соціальної допомоги та компенсацій Індустріального району Лівобережного УСЗН.
«Хочу зазначити, що мені пощастило з керівниками. Вони навчили мене працювати, відповідально ставитися до кожного рішення, вміти доказати правильність своїх висновків. Адже за кожним рішенням стоять особи з інвалідністю, діти та нужденні. Робота дала мені безцінний досвід та змогу займатися питаннями соціального захисту осіб. З упевненістю можу сказати, що спілкування з людьми потребує відповідних навичок: психолога, юриста, дипломата, програміста і мовознавця. Треба вміти вислухати людину, зрозуміти її становище, також знайти потрібні слова, щоб підтримати та заспокоїти», – розповідає Ірина Карпенко.
У вільний від роботи час Ірина Петрівна любить плавати, до війни регулярно відвідувала басейн.
«Також люблю малий теніс. Я мешкаю у приватному секторі, у нас поряд встановлено тенісні столи, я дуже люблю грати».
Ірина Карпенко – одна з багатьох співробітників соціальної сфери Дніпра, які щодня допомагають людям у складних життєвих ситуаціях. Їхня робота – це неоціненний внесок у розвиток суспільства.
За матеріалами Наше Місто.