Юлія Пісчанська: «Музей Яворницького – це моє життя!» (ФОТО)
Музей ім. Д.Яворницького — це візитівка Дніпра. Сьогодні це місце розвивається, змінюється і трансформується. Чим живе музей, розповіла директорка Юлія Пісчанська ексклюзивно для «Наше Місто. Афіша Дніпра».
Про це розповідає "Горсовет".
Про логотипи і татуювання
Юлія Пісчанська, ставши директоркою, зробила музей більш сучасним. Стильна, стримана, але під час розмови про тварин і команду музею одразу посміхається.
Пані Юлія отримала достатньо різноманітну й глибоку освіту — як філологічну, так і юридичну. Як вона зазначає, це дає їй можливість почуватися людиною, яка стоїть, так би мовити, на двох опорах: одна дозволяє мріяти, а друга дає реалістичне розуміння ситуації.
Мета — не просто зробити музей найкращим в Україні, — каже вона. — У нас є певні маркери європейських музеїв, звичайно не рівня Лувр чи Прадо. Ми розуміємо, що музеї, які знаходяться у країнах, які раніше були імперіями, мають багатшу колекцію: можна було з колоній привозити. Але ми маємо предмети, які прикрашають світову культуру. Той самий Керносівський ідол, який є перлиною нашої колекції, але не єдиний предмет який вартий уваги".
Директорка наголошує, що насамперед їй хотілось налагодити комунікацію з візитерами.
Окрім внутрішньої роботи музею, мені б хотілось, щоб та інформація, яку ми надаємо, була яскравою, щоб це була не установа ноу-нейм у центрі Дніпра, — зазначає Юлія Пісчанська. — І ми задумались, щоб зробити керівництво зі стилю, виготовили бренд-бук і зареєстрували торговельний знак, щоб мати абсолютно легітимний спосіб робити сувенірну продукцію. Це наша інтелектуальна власність, ми додаємо ці зображення до наших виробів, і вони працюють як амбасадори музейної роботи. І люди несуть це далі в спільноту – на собі чи с собою. Перші футболки з лого розійшлися саме серед співробітників. Адже багато хто з наших науковців — патріоти своєї справи. Вони — амбасадори музею. Важливо, щоб за афішею, яка має цей шрифт і логотип, ці корпоративні кольори, уже здалеку було зрозуміло, про що мова. Щоб дніпряни не просто знали, що в них є музей, а ще й впізнавали його і мали додатковий мотив прийти й подивитися, що там відбувається".
Логотип викликав багато суперечок, команда довго працювала над ним і вирішила, що саме кам’яні баби найбільше відповідають впізнаваності. Адже навіть не знаючи будівлю музею, люди впізнають цей ландшафтний елемент у Дніпрі.
Команда — це головне!
Вони другими після Національного музею історії України розробили такий впізнаваний елемент.
Але це почесне місце, — вважає директорка. — Бути першими серед перших — це теж важливо. Це початок розвитку музею у напрямку європейського бачення. Ми почали більше працювати у соціальному напрямку, адже раніше це був музей для музейників і вузького кола. Але хотілось розширити аудиторію. Музей диктує наративи, а не лише зберігає щось. Ми провели форум на тему формування ідентичності. І вже три роки його проводимо, це інструмент впливу для формування ідентичності, яка у нас розмита і туманна".
У музеї працюють 142 людини. За 2021 рік пройшли 58 виставок, 287 культурно-мистецьких заходів, 17 книжкових виставок та 16 презентацій видань, 28 майстер-класів, 45 лекцій, 4 археологічні експедиції.
Пані Юлія наголошує, що ще одна мета історичного музею – підтримка благодійних проєктів.
Це важливо для міста, яке 2014 року дало спротив російській агресії, щоб люди були активнішими, не вважали себе непричетними, — підкреслює вона. — Саме такий холістичний підхід є найбільш європейським. Ми не лише думаємо про минувшину, констатуємо сучасність, а і думаємо про майбутнє. Саме за цими наративами, які ми надаємо як меседжі суспільству, важливо виховувати європейські цінності, а не просто говорити".
Директорка констатує, що команда музею — патріоти своєї справи. Вони живуть музеєм, і карантин — чергове тому підтвердження.
Ми проводили щодня онлайн-лекції, — згадує вона. — Перші трансляції на кухні у технічних фахівців, але музей виходив онлайн, щоб бути цікавим, проводити лекції, спілкуватися з нашими відвідувачами. Щодня!"
На прохання продовжити фразу «Історичний музей для мене – це…» вона лаконічно відповідає: «Життя». І додає, що має особливе і символічне татуювання — слово «museum».
У світі старовини
Валерія Лавренко, заступниця директора з наукової роботи, прийшла працювати з пані Юлею одночасно. Коли вона показує нам експонати, в її очах — захват і любов до своєї справи. Бажання зацікавити відвідувачів.
Перлина музею — Керносівський ідол. Його вага — 238 кг, знайшли ідола школярі у селі Керносівка Новомосковського району Дніпропетровської області, коли копали силосну яму, — каже вона. — Зрозуміли, що це не просто камінь. І якось транспортували його, щоб показати дорослим. Ось так ідол, якому п’ять тисяч років, отримав друге життя.
Пані Валерія зазначає, що їй особливо подобаються речі, на яких буквально бачиш сліди історії: металевий казан, який має латку, давній пивний чан одного з заводів тодішнього Катеринослава чи місячний козацький календар.
Музей можна відвідувати багато разів і щодня бачити щось нове, особливе. Дізнаватися не просто факти, а історії із життя.
Ця карета, яку часто можна зустріти на фотографіях, теж має цікавинку, — говорить Валерія. — Її буквально під час війни врятували сторож і прибиральниця, знайшли коня і вивезли карету, коли у музеї були німці.
Влітку у музеї з’явився новий, дуже цінний співробітник. І це не науковець. До штату музейників увійшла собака Найда. Тепер пухнаста тут мешкає та працює.
Вона несе службу на подвір’ї, охороняючи територію від сторонніх. Тут для неї облаштували помешкання.
Найду через численну популярність у ЗМІ підгодовують вже і відвідувачі. Вона стала трошки товстішою, але від цього не менш красивою! — каже Юлія Пісчанська.
Автор: Дарина Сухонос-Табацька.