З окупованої території змогли вирватися лише три автобуси з восьми, - переселенка з Кремінної

Юлії Колпачковій 35 років. Сьогодні вона контролерка пасажирського транспорта комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міськради. Рятуючись від рашистів, молода жінка переїхала з рідної Кремінної, що на Луганщині, пише Gorsovet.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну Колпачкова працювала в Маріуполі. Зранку 24 лютого Юлія збиралася на роботу. Але не судилося. Таким чином жінка втратила роботу. Далі – більше. Кремінну почали регулярно обстрілювати. 

Не стало води, газа, світла. Мешканцям міста доводилося щодня переховуватись у підвалі. Я спочатку не хотіла виїзжати. Думала, все скоро скінчиться як страшний сон. Та ставало дедалі гірше, тому разом з десятилітньою донькою ми все ж сіли в евакуаційний автобус - розповідає Колпчкова.

Того дня три автобуси, включаючи той, у якому їхала Юлія, прорвалися вперед, а от ще п’ять загубилися в дорозі. Про долю тих автобусів Колпачкова нічого не знає.

У Дніпрі мати й донька поселилися в гуртожитку. Незабаром знайшлася і робота. Працювати контролеркою у міському електротранспорті Дніпра нелегко – велике місто має свою специфіку. Втім, робота цікава. На противагу маленькій компактній Кремінній, де всі один одного знають і де не ходять трамваї з тролейбусами, каже Юлія.

Кремінна в окупації. Додому тягне, але потрібно опікуватися дитиною. Війна скоро скінчиться нашою перемогою. Все буде добре. Я хочу, щоб була Україна.