У Дніпрі ветеран Юрій Карпенко, який отримав тяжке поранення під час бойових дій у 2022 році на Донеччині, відновлює сили за допомогою роботи на власному городі. Праця з землею стала для нього не лише фізичною реабілітацією, а й способом подолати складні спогади.

Тяжкі поранення та перші кроки реабілітації

Юрій Михайлович служив у 93-й бригаді Збройних сил України, а з початком повномасштабного вторгнення вдруге долучився до захисту країни у 128-й бригаді територіальної оборони. Під час весняних боїв 2022 року він отримав серйозні поранення рук і ніг, що потребували численних операцій і тривалого лікування.

Після лікування чоловік майже не міг самостійно виконувати прості побутові дії, зокрема тримати лопату чи їсти без допомоги. Проте завдяки підтримці дружини Людмили та власній силі волі він почав поступово відновлюватись.

Город як засіб реабілітації

  • Юрій із дружиною обробляють невеликий город площею близько 3,5 соток, де вирощують картоплю, помідори, капусту, моркву, цибулю, огірки та перець.
  • Спершу робота була надзвичайно складною — Юрій міг рухати лише однією рукою, а підтримка дружини була необхідною навіть для тримання лопати.
  • З часом чоловік навчився адаптовуватися до фізичних обмежень і самостійно працювати на городі.

За словами ветерана, робота на землі допомагає йому розробляти руки і ноги, а також підтримує психоемоційний стан. Вже у 2023 році Юрій зміг повністю саджати та збирати картоплю власноруч.

Важливість підтримки і майбутні плани

Дружина Людмила зазначає, що головною складовою успішної реабілітації була її постійна допомога і моральна підтримка. Особливо важливо для ветерана відчувати свою корисність і бачити плоди власної праці.

Навесні подружжя планує продовжувати обробляти город, використовуючи сучасні методи вирощування, в тому числі висів сидератів для поліпшення ґрунту.

Відновлення після поранення триває

Незважаючи на удари здоров’ю, Юрій продовжує долати наслідки поранень. Особливо відчутні болі суглобів восени. Проте робота на городі стає для нього доказом, що навіть після важких травм життя продовжується, а тіло поступово повертається до звичного ритму.

«Потихеньку я вже вибрався», — каже ветеран.