Українська фотографка Вероніка Стащак протягом трьох років фіксувала життя дітей у прифронтових регіонах України. Її документальний проєкт “Простір дитинства” розповідає про дітей, що змушені дорослішати на тлі війни.

Діти в зоні війни

Від Донеччини до Дніпропетровщини, Сумщини, Миколаївщини, Херсонщини та Харківщини — Вероніка брала участь у волонтерських поїздках і фотографувала дітей, які живуть серед повітряних тривог та вибухів. Впродовж цих поїздок вона не лише знімала, а й багато часу проводила з дітьми: розмовляла, гралася, спостерігала за їхніми реакціями.

Сильні контрасти дитинства

Хоч зовнішній світ був охоплений війною, всередині цих маленьких світів дитинство не зникало. Діти сміялися, бігали, ділилися солодощами та обіймали волонтерів. Пам’ятний момент — під час однієї поїздки на Дніпропетровщину над групою пролетіла військова авіація. Маленька дівчинка, взявши фотографку за руку, сказала: “Не бійся, це наші”. Ця фраза показала, як діти звикають до обставин, що здаються страшними дорослим.

Проєкт та його мета

“Простір дитинства” — це не просто показ війни через руйнування, а демонстрація радості, дружби та безпосередності дітей у складний час. Для багатьох дітей поняття “тривога” та “укриття” стали звичними значно раніше, ніж мають бути.

Фотографії Вероніки вийшли за межі особистого архіву і були представлені на кількох виставках, зокрема 1 червня 2026 року у Львові в Українській баптистській теологічній семінарії.

Цей проєкт є важливим свідченням того, як українські діти знаходять сили залишатися дітьми попри війну, підтримувати дружбу та сподіватися на краще майбутнє.